Кафедра журналістики

Навчання на кафедрі журналістики ФМВ НАУ, поки що, та без перебільшення, стало для мене найяскравішим періодом життя. Під час навчання я отримав не тільки знання, але й справжніх друзів і наставників, які завжди поруч, щоб підтримати і надихнути.
Кожен день курс журналістики приносив нові враження та можливості для розвитку моєї творчості та прокачку скілів. ФМВ надав мені свободу для самовираження, це допомогло розкрити потенціал та відкрити нові горизонти у світі журналістики, не тільки в Україні, але і за її межами.
Кафедра журналістики не тільки дала мені знання, але й відкрила безмежні можливості у медіа та журналістиці. Завжди буду вдячний кафедрі за неперевершений досвід навчання, який сформував мене таким, яким я є сьогодні: міжнародним журналістом, теле- та радіоведучим, письменником та волонтером, а ще – викладачем.

Наталія БАЮРКО – кореспондентка та ведуча інформаційних програм на Суспільному мовленні, прессекретар Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, головний спеціаліст із внутрішніх комунікацій у Національній службі здоров`я України.

Навчання на Факультеті міжнародних відносин дало мені можливість здобути якісну освіту з журналістики та реалізувати себе у різних напрямах професії. Дякую викладачам, які не просто роблять свою справу, а й допомагають знайти найкращий шлях для професійного розвитку кожному студенту. Кафедра журналістики – це одна велика родина, яка об’єднує багато студентських поколінь! Щиро бажаю всім майбутнім абітурієнтам бути активними, здобувати знання, наполегливо працювати над собою та здійснювати всі мрії, цілі та плани!

 

Альона ГАРАНЖА – редактор тем і титрів телеканалу «Прямий», редактор дивізіону вечір департаменту новин телеканалу «Київ», викладачка кафедри реклами та зв՚язків з громадськістю, аспірантка кафедри журналістики факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету.

Коли я згадую себе шість років тому, то дивуюся, як така розгублена, несерйозна, нестримана й зовсім юна дівчина перетворилася на таку дорослу, кмітливу, сміливу та впевнену у собі журналістку? Відповідь дуже проста – мене виховала кафедра журналістики факультету міжнародних відносин.
Це може когось здивувати, але стати журналісткою – не було моєю дитячою мрією. Тоді, у далекому 2017 році, коли я вперше переступила поріг Національного авіаційного університету, я ще вагалася й не була впевнена, що зробила правильний вибір. А потім відбулася перша лекція, перший текст, перший криво знятий сюжет на пару з тележурналістики… І я закохалася. У цей бурхливий світ новин, сенсацій, подій, фактів і фейків. У який мене турботливо привели мої викладачі.
Хочеться відзначити Васильченка В’ячеслав Миколайовича та Остапчук Світлану Сергіївну, завдяки яким моя українська мова із сором’язливого шепоту стала гучною й різнобарвною. А пари Кошака Олександра Михайловича ми з колишніми одногрупниками й досі згадуємо під час зустрічей. Він як людина, закохана у творчість, ніколи не давав нам занудьгувати: наспівуючи українські народні пісні та декламуючи вірші, ми непомітно для себе ставали майстрами криштально чіткої вимови. Іващук Антоніна Анатоліївна познайомила нас зі світом фотожурналістики та мистецтвом реклами й піару, Шульгіна Валентина Іванівна прищепила любов до наукових досліджень й довела, що писати дослідницькі роботи – це подорож у складний, але цікавий світ нових теорій, припущені та знань. А Мельникова-Курганова Олена Сергіївна, профі у темі інформаційних війн, навчила розбиратися у півтонах правди. У фейків тепер – жодного шансу.
Завдяки колективній, титанічній праці цих людей, на робочому місці я – затребуваний професіонал. Ще за часи мого навчання я знайшла свою першу роботу – на телеканалі «Прямий». І понеслася – сюжети, титри, БЗ, СХ, політика у всій красі, марафони новин до першої ночі, коли після роботи хочеться лише впасти у ліжечко й спати годин так із 10. Але світло голубих екранів не витягує сили – воно заряджає шаленою енергією й не дає забути, що наша робота – надважлива.
А вже цього року мене прийняли у команду телеканалу «КИЇВ24», де я з іншими професіоналами стежу, щоб найважливіші, найактуальніші та найсвіжіші новини з’явилися на екранах ваших гаджетів.
Але відпустити НАУ я так і не змогла. Факультет, який за ці шість років став моєю рідною домівкою, не лише прийняв мене на аспірантуру, а й запропонував спробувати себе у новому амплуа. Тому якщо ви побачите у коридорах сьомого корпусу високу, молоду та замріяну викладачку – це я. Вічна студентка, викладачка, редакторка, але найголовніше – журналістка.
Журналіст – це Прометей, який замість вогню несе людям світло правди. У нас немає вихідних чи святкових днів, є тільки твоя або не твоя зміна. Ми починаємо працювати із першими промінцями ранкового сонця, а закінчуємо тоді, коли більшість людей уже сплять. Але ми справді любимо цей шалений та нескінченний інформаційний потік та пам’ятаємо, що стояти на варті істини – велика честь. Але й не менша відповідальність.

Сергій ГЛАЗИРІН – прессекретар БК «Будівельник», СММник Української федерації гімнастики, особистий піарник бійця ММА Данііла Донченка.

Привіт, майбутні студенти кафедри журналістики ФМВ НАУ. Мене звати Сергій. Вісім років тому я, як і ви зараз, хвилювався перед початком нового життя. «А як усе буде?», «А чи отримаю я потрібні знання?», «А чи сприятимуть викладачі моєму професійному зростанню?» — ці та багато інших тривожних питань не покидали моєї голови. Зараз, працюючи понад чотири роки в бажаній сфері спортивної журналістики/піару/маркетингу, я згадаю роки навчання в університеті, як найсвітліший та найміцніший фундамент мого фахового становлення.
Я вдячний кафедрі за найголовніше – навичку вирішувати будь-які робочі завдання. Проте, ні. Причин сказати «дякую» набагато більше. Безліч знайомств, дружніх стосунків, натхнення до праці, формування нових хобі (так, навіть театр можна полюбити на кафедрі журналістики), звичка читати багато та завжди, критично мислити та перевіряти написане мінімум тричі – це те, що точно вклали в мене своїм професійно-іронічно-людяним підходом фахові викладачі нашої чудової майстерні майбутніх гравців медіаринку України та світу.
За чотири роки перебування в стінах університету я закарбував у своєму житті декілька дуже близьких людей, безліч професійних лайфхаків, гумористичні епізоди, про які тут краще не писати та непохитну наснагу до нових знань.
Заздрю вам, майбутні студенти. Незабаром у вас почнеться дещо веселе, цікаве, іноді складне, подекуди навіть магічне, але точно незабутнє навчання на кафедрі журналістики ФМВ НАУ. Не забувайте багато читати, завжди шукати місця практичної перевірки ваших знань та згадуйте про сесію не в день її початку.

Тетяна ДЕМУХ – журналістка телеканалів «1+1», «Київ», інформаційного телеканалу «Ми – Україна»

Навчання на кафедрі журналістики дало можливість вивчити базу журналістики та познайомитись з професією. Те, без чого не може бути розвитку далі. Але, варто знати, що університет не зробить з тебе професіонала, як добре б ти не вчилась, як добре ти б не виконувала всі завдання викладачів.
В університеті створюється таке собі «ідеальне середовище» для журналіста. А вже далі журналіст іде у «вільне плавання». З 2 курсу я вже «входила» в професію. Мала стажування, а згодом і роботу. Я вдячна викладачам, які розуміли, і давали мені можливість працювати. Адже журналісту важлива не тільки теорія, а й практика.

 

 

 

Анастасія ІЩЕНКО – журналістка платформи великих даних VKURSI

Навчання на кафедрі дало мені величезний багаж знань та вмінь, які я використовую у роботі й дотепер. Редагувати тексти, виловлювати кальки й помилки, верстати візитки чи навіть журнали, поговорити про літературу чи зробити інфографіку – це лише невелика частина таких навичок.

Особливо мені запам’яталися пари з української мови, літератури та журналістських жанрів. Адже навчання завжди було цікавим, веселим, корисним та різнобічним. Так, навчання у журналістиці не закінчується ніколи, але тут на кафедрі журналістики ФМВ ти отримуєш серйозний бекграунд, який неабияк згодиться у майбутньому.

 

 

Анастасія КАРТАШЕВА – шеф-редакторка телеканалу для українців у Польщі UA24TV, сценаристка популярних українських телепроєктів («Все буде добре», «Сніданок з 1+1», «Життя без обману», «Таємне життя матрьошки» та ін.).

Мені пощастило, бо викладачі кафедри журналістики прекрасно розуміли, що журналістика – це особлива наука, де практика випереджає теорію. Нас не змушували зубрити на пам’ять визначення з підручників. Нас заохочували шукати себе у професії. Нам давали багато практичних домашніх завдань. Нам дозволяли поєднувати навчання зі стажуванням та роботою. На парах ми вчилися вчитися. Це головна навичка, яку ми отримали. Вона є ключовою для працівників медіа. Бо наша робота – це самонавчання, постійне занурення в різноманітні теми і вивчення та аналіз першоджерел.
Саме в університеті я познайомилася з поважною пані, яка викладала в нас тележурналістику. І саме вона відкрила мені двері до телекомпанії. Точніше – дала шанс проявити себе. Я ним скористалася. І на завжди закохалася в телебачення. З 2-го курсу я їздила 27 тролейбусом після пар на Дорогожичі. Звідти – з водієм на зйомки. Вночі поверталася в гуртожиток і готувалася до пар. Навчання видавалося мені легким. І викликало здоровий азарт.
На третьому курсі я вже була редактором ранкової програми. Пам’ятаю, як збиралася ранесенько на пари, заварювала каву і вмикала свою програму – «Нехай вам буде кольорово», аби переглянути черговий випуск вже в ефірі, а не в монтажці. Це завжди сакральний момент. Бо розумієш, що мільйони глядачів зараз дивляться твій продукт і заряджаються пози тивним настроєм на цілий день. Заряджалася і я. Вистачало сил і на лекції, і на семінари, і на зйомки нових програм.
Я вдячна викладачам кафедри за те, що вони прищепили мені любов до читання. В школі читала «бо так треба», в студентські роки – «бо хотілося». Найцікавіше – це післясмак. І обговорення того чи іншого літературного твору з викладачем та одногрупниками.
Заздрю тим, хто зараз проходить цей шлях. І тільки починає відкривати для себе світ медіа. Як на мене, наша кафедра створила всі умови для того, аби у серці студентів зародилася пристрасна любов до обраної професії. Бо саме з неї починається шлях до успіху.

Людмила КЛІНДУХОВА – ведуча ранкового шоу «Вівсянка-шоу» на Мелодія FM,  редактор проекту «Зіркоманія», Україна 24 , ТРК Люкс, радіо Максимум (ведуча ефіру), ТРК Київ, радіо Київ FM (редактор і ведуча новин); журналіст 112 Україна.

Мені пощастило! На ФМВ я зустріла кращих людей, які стали мені друзями, і тут я остаточно усвідомила, яка з професій робить мене щасливою. Важливі різнопланові знання і навички, отримані під час навчання, стали в пригоді, бо журналістська і редакторська робота на радіо, ТБ, в електронних ЗМІ потребує різносторонньої підготовки. «Універсальний спецагент» – так жартома я б назвала спеціалізацію нашого випуску) Адже викладачі кафедри журналістики ФМВ вкладали в наші голови максимум інформації за багатьма напрямками. Ще важливо, що мене правильно мотивували і підтримували у всіх спробах у професії. Сьогодні за моїми плечима вже десяток років активної діяльності: журналіст, редактор, радіоведуча. І я з теплом згадую студентські роки. Це було круто і важливо для сьогоднішньої мене.

 

 

Максим КОВАЛЬОВ – медіаконсультант Полтавської обласної військової адміністрації; речник начальника Полтавської ОВА Дмитра Луніна (2022), прессекретар голови Полтавської ОДА Олега Синєгубова (2020-2021), випусковий редактор інформаційного порталу про Україну і світ «Український інтерес».

Кафедра журналістики в НАУ – це база, яка дає студенту потужну підготовку на медійному ринку. Вже після 2 курсу ти отримуєш усі необхідні компетенції для того, щоб починати працювати в ЗМІ, а на подальших курсах поглиблюєш знання. Кафедра готує медійників, яких можна назвати «універсальними бійцями». І це добре! Бо, по-перше, ринок мінливий, особливо в умовах війни. А по-друге, український ринок сформувався так, що один спеціаліст (журналіст, комунікаційник, піарник тощо) може закривати одразу кілька напрямків у своїй роботі: райтинг, SMM, фото, відео, комунікацію зі ЗМІ тощо. Навчання на кафедрі журналістики ФМВ НАУ одразу занурює тебе в професійне середовище й допомагає на старті вибудовувати низку контактів на ринку, а це, своєю чергою, гарантія отримати надалі цікаві та високооплачувані проєкти.

Валентин КОРНІЄНКО – музичний редактор радіостанції

Навчання в університеті підтвердило та посилило моє бажання працювати на радіо. Я ще зі школи мріяв про цю роботу, але дуже важливо було опинитися в такому середовищі, в якому тебе підтримають. Я дуже радий, що серед викладачів кафедри журналістики ФМВ опинилися такі люди, які стали справжніми друзями і підтримали моє щире горіння до цієї справи. Завдяки такій атмосфері я відчув себе «пілотом» своїх мрій – і вже більше 10 років я працюю на радіо, маючи не просто роботу!

 

 

 

 

 

Наталія КОТОВА – керівник відділу медіамаркетингу бренду Katy Corso, ексредакторка весільного журналу Wedding

Розуміння того, що університет дав багаж знань, приходить не одразу. Це проявляється поступово, з набуттям професійного досвіду. З написанням нових матеріалів, глибшого вивчення тем для роботи, вирішенням питань професійної етики, знайомствами з закордонними колегами і т.д. І що цікаво, найбільше закарбовуються у пам’яті ті предмети, викладачі котрих мали авторитет серед студентів. Цей авторитет завойовували не лише здобутками у журналістській діяльності, а й своєю людяністю та позицією до тодішньої ситуації в Україні. На момент закінчення університету якраз відбувалася Революція гідності. Я чітко памʼятаю, як всі ми прийшли на лекцію (яку ніхто за жодних обставин не міг пропускати), а викладачка здивовано запитала: «Що ви тут робите? Ваше місце не тут. Творіть історію». Можливо, той епізод став рушійним для багатьох з нас. Можливо, саме тому з нашого випуску багато тих, хто має досягнення у своїй професійній сфері.
Можна купу недоліків шукати у методах викладання тодішньої журналістської кафедри, адже ми, як молоде покоління, прагнули змін та розвитку, як-то кажуть «у ногу з часом» та технологіями. Але мали, що мали. Та не зупинялися на тому, що нам давав університет, і здобували досвід поза його межами — у редакціях і pr-агентствах, на каналах та радіо. Сьогоднішнім студентам пощастило набагато більше, адже теми, предмети та й самі викладачі мають досвід роботи тут і зараз, а не за часів Радянського Союзу. Тому можу позаздрити. Вивчайте, цінуйте і обов’язково практикуйте під час навчання. Вірте у себе. З наполегливістю ви точно станете професіоналами.

Світлана КРАВЧЕНКО – редактор стрічки новин інтернет-видання «Тиждень.ua», топ-редактор інтернет-видання 112.UA, редактор інтернет-видання ELLE.UA, старший редактор журналу ELLE Україна.

Щиро дивуюся, коли чую від колег чи друзів нарікання на кшталт «навчання в університеті – це п’ять років втраченої молодості та можливостей, протирання штанів й трата батьківських грошей». Моя історія з НАУ й кафедрою журналістики мала некласичний сценарій: я дуже любила навчальний процес, з великим інтересом поспішала на лекції і до сьогодні щиро вдячна викладачам за знання і досвід, яким вони завжди щедро ділилися з нами.
Усі пари з професійної української мови, основ журналістики, журналістської етики, радіо- і тележурналістики і, не повірите, навіть економіки, риторики й латини сформували з мене редактора, який сьогодні впевнено стоїть на ногах і почувається на своєму місці. Ні за що б не проміняла ці роки ані на роботу (я адепт постулату «всьому свій час»), ані на інше місце з іншими людьми. Це яскрава сторінка мого життя, яку я згадаю тільки з вдячністю.

 

 

Ярослав ЛЕХ – радіо “Промінь”, клубна радіопрограма київського “Динамо”, ведучий спортивних блоків на київському державному телеканалі, прес-аташе баскетбольного клубу «Київ», івент-менеджер Федерації баскетболу України, коментатор футбольних та баскетбольних поєдинків на телеканалі Спорт-1, учасник музичного Lex&Adario.

З великою теплотою згадую часи студентства. Воно подарувало кількох друзів, з якими ми досі спілкуємось. Окрім навчання, це також незабутні, круті івенти: “Золота осінь Славутича” де ми їздили представляти НАУ. А ще команда КВК, шоу-програми в центрі культури. Цікаві лекції з відомими журналістами: Андрієм Цаплієнком, Костянтином Андріюком та багатьма іншими.
Журналістикою займався ще зі школи, але основна кар’єра почала розбудовуватись коли став студентом. Знання та знайомства отримані на кафедрі журналістики ФМВ вели потім по життю. Для викладачів я був, мабуть далеко не ідеальним, студентом який не завжди доходить до пар. Однак завдяки їхньому терпінню та старанню, мої знайомі мене нині знають таким, яким я є.

 

 

Анастасія ЛИСЕНКО – старший редактор «Ревізор: Магазини-3» на «Новому каналі», менеджер Продукції в Нокія у Вроцлаві, Польщі. Product Owner — Nokia —Wroclaw, Poland — 2022.

Я стала ведучою Нового Каналу та керівником редакторської групи «Ревізор: Магазини 3» у 23 роки завдяки тому, що в НАУ на кафедрі журналістики на тестах в кінці семестру не було варіанту «не робити д/з Вʼячеслава Васильченка». У ніч 18/19 лютого 2014 року я робила домашнє завдання з Української Мови під пряму трансляцію Революції Гідності на Майдані Незалежності у Києві та виписувала метафори із журналістських матеріалів, бо пара о 8 ранку. На мене навіть не подіяв аргумент колишнього чоловіка: «У нас до ранку країни не буде! Кому буде потрібна твоя домашка!» На Вʼячеслава Васильченка не діяли аргументи «країни немає», «домашки немає», «війна», «президент втік», «тітушки в гуртожитках НАУ», «на СТБ працюю».
Саме професійне володіння українською мовою стало моєю конкурентною перевагою у 2018 році, коли ВРУ встановила квоту україномовного контенту на телебаченні 75%. Навіть Миколу Тищенка, ресторатора і депутата, змістили з посади телеведучого програми «Ревізор» через незнання мови. У 2020 році під час пандемії Covid-19, коли масштабне телевиробництво стало неможливим через соціальну дистанцію, я почала працювати з українськими ІТ-стартапами віддалено як копірайтер для інтерфейсів, завдяки моєму 404 error-message «Гʼюстоне, у нас проблема! Онови сторінку і повтори місію».
Відтоді проблем не було через звичку перевіряти за словником сучасного українського правопису і внутрішнє відчуття дзвінкості мови, де росіяни кажуть «х». Завдяки досвіду зі стартапами, я працювала менеджером ІТ-команди в Nokia в Польщі, і зараз я – приватний підприємець-консультант з бізнесу в Європі.
У міжнародній спільноті, українців від росіян відрізняють лише за українською мовою. Після початку війни Росії на території України, міжнародні корпорації припинили діяльність в Росії, уникають співпрацювати з росіянами і радше візьмуть на роботу українця. Тому спілкування українською вдома, на роботі і за кордоном – ваша конкурента перевага. А професійне володіння українською – перша ознака головного редактора.

Анна ЛІЧЕНКО – асистентка кафедри мультимедійних технологій і медіадизайну Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мій шлях на кафедрі журналістики ФМВ НАУ – це 10 років. П’ять із них я була студенткою, а ще п’ять – викладачкою цієї кафедри. Саме тут я закохалась у свій фах, полюбила науку й почала досліджувати медіа та комунікації. Моє навчання в НАУ – це сотні прочитаних книг і незліченні години дискусій. Не кожен може похизуватись, що в 17 років читав Бодріяра й на заняттях обговорював симулякри в медіа. А наше навчання було саме таким, тому воно давало поштовх до пізнання нового, постійного розвитку, пошуку прихованого. Знання, отримані більше 10 років тому, залишаються важливими й актуальними до сьогодні. Кафедра журналістики ФМВ – це й моя злітна смуга в професії, тут я вперше спробувала себе в ролі викладачки й збагнула, що попри свою складність цей фах є невичерпним джерелом натхнення.

Валерія МАЛІЦЬКА  – головна редакторка сайту Вікна-новини СТБ . 

Я люблю свою кафедру, хоч до самого університету було багато питань. Вдячна викладачам за професійність і вимогливість. Навчання тут буде ефективним для тих, хто дійсно хоче вчитись. Моментами не вистачало практичних знань, але теорія була якісною. Деякі предмети необхідно актуалізувати відповідно до сьогодення. Мені пощастило навчатися у багатьох хороших людей, які любили свою справу і надихали розвиватись у журналістиці. На кафедрі завжди з розумінням ставились до студентів, які працюють за фахом. Хоч я не завжди була студенткою з ідеальними оцінками, бо мене часто “носило” по різних активностях, але цінні знання я точно накопичила і використовую у роботі.

 

 

 

 

Дарини МАНЗЮК –  керівниця відділу роботи з соцмережами у StarLightMedia.

Коли в 11 класі постало питання вибору куди мені йти, і що мені робити зі своїм життям взагалі, я дуже довго думала, от справді, що я умію. Я знала точно що мені подобається спілкуватися з людьми, я дуже комунікабельна, і мені подобалось писати. І я зрозуміла, що, мабуть, те, що справді може мені підійти – це журналістика. Щоправда на той момент я себе бачила у трошки іншій журналістиці, в розважальному секторі.

Навчання в університеті – це один із найкращих періодів життя будь-якої людини. Навчання було класним, мені дуже подобались викладачі, моя група, з якою я вчилась. Я хочу також сказати, що одним з найбільш улюблених предметів була «радіожурналістика», яку вів Олександр Михайлович Кошак. Ми з ним познайомились на першому курсі. Спочатку я якось не звертала уваги, всі викладачі, як викладачі. Але саме ця людина, я до речі, йому ніколи про це не казала, дала мені дуже сильну потужну віру у себе, він справді ставився неймовірно класно до кожного студента, що дуже подобалось, він хотів дати якомога більше знань, і завжди всім допомагав.

Я почала працювати на третьому курсі, за фахом, я тоді подалася на редактора програми на ICTV «Нові лідери». Виконувала фактично усі функції журналіста, ми і знімали, і писали, і редагували, ну тобто ми робили справді все. Проєкт був тільки на 4 місяці, далі контракт закінчувався. Це була моя перша робота. Чи важко було поєднувати? Насправді – ні. Викладачі кафедри журналістики, оскільки я працювала саме за фахом, завжди ставились з розумінням і підтримували.

Наталія ОСТРОВСЬКА – журналістка на 1+1, ведуча ТСН, телеведуча марафону «Єдині новини».
Моє становлення, як особистості відбувалось саме в університетські роки. З вдячністю згадую викладачів, які допомагали цьому становленню. Вдосконалення української мови, вправи для голосу, базові знання з мистецтва телебачення отримала саме на кафедрі журналістики НАУ. Якщо у вас є бажання досягти успіху і ви готові до отримання нових знань, тоді вам точно допоможуть у цьому університеті.

 

 

 

 

 

Анастасія РОКИТНА – воєнний кореспондент українського ІА «РБК-Україна» та лондонського Інституту висвітлення війни та миру (IWPR), голова громадської організації «VATRA»

Навчання на кафедрі журналістики Факуьтету міжнародних відносин дало мені старт в професійній діяльності журналіста. Тут формувалось підґрунтя і вміння писати матеріали, формувалось оточення. Зокрема, найважливіше – це практика. В цьому університеті є можливість поєднання навчального процесу і безпосередньої роботи в сфері журналістики. А це база для того, щоб стати фахівцем цієї справи. Викладачі, зокрема, зіграли роль в формуванні мого світогляду, бо з ними можна було говорити. Вони чують, і стараються підтримувати своїх студентів.

 

 

 

 

Ірина СОРОКА – ведуча телевізійного інформаційно-аналітичного проєкту “Культура на часі”; журналістка телеканалу “Суспільне Культура”

Сьогодні я телеведуча на загальноукраїнському суспільному телеканалі «Суспільне Культура». Вже як 4,5 роки телевізійна журналістика, це мій дім, місце сили, натхнення та розвитку. Однак не знаю, як склалося б моє життя, якби 7 років тому не вступила до НАУ. Не хочу романтизувати, але університет – це місце, де не тільки про навчання. Це простір, де знайомишся, пізнаєш, досліджуєш. Це час, коли ти можеш сміливо помилятися і починати знову. Я зі своїм вибором не помилилася.
Під час навчання на перший погляд може здатися, що частина предметів є «непотрібною», однак це не так. Кожна дисципліна – це можливість вивчити щось нове, звернути вашу уваги на ті речі, про які не завжди замислюєшся. Йде мова про всебічний розвиток, уміння висловлюватися коротко, але змістовно; дискутувати, доводити свою точку зору тощо. А це неабияк допомагає як у професії, так і житті загалом.
Для мене НАУ – це місце, де я мала нагоду реалізувати всі свої бажання та амбіції. Я заручилася підтримкою викладачів, які повірили в мене та мої сили. Зокрема, це Олександр Михайлович Кошак і Тетяна Євгеніївна Мартинова. Вони сказали важливі слова підтримки в потрібну мить, подарували віру в себе, надихнули творити та витворяти.
За 4 роки навчання паралельно мала можливість спільно з не менш активними студентами під кураторством О.М. Кошака організовувати в стінах університету концерти, ставити театральні постановки, відвідувати корисні майстер класи, теле, радіо студії, знайомитися з людьми, які вже працюють у «полі», дізнаватися з перших вуст, як слід рухатися, що треба робити, аби стати частиною світу журналістики. Однак найголовніший урок, який засвоїла під час навчання, – «під лежачий камінь вода не тече». Важливо завжди рухатися вперед, запастися терпінням та працювати над собою.

Діана ЦАРУК – редактор стрічки новин та кореспондент у всеукраїнському онлайн-виданні «Український інтерес», заступник головного редактора діаспорянської газети «Сурма» (видається в Чикаго, в інших штатах США, Канаді)

Навчання на кафедрі журналістики дало мені чимало впевненості в собі, за умови старанності викладачі стають для тебе ментором, наставником, а пощастить – навіть другом. Утім, головна умова – багато і плідно працювати, шукати себе, черпаючи інформацію. Навчання пригадується позитивним досвідом, багатогранністю методологій зацікавлення студентів та занурення їх у навчальний процес. Головне – вже впродовж перших семестрів зрозуміти, чи для тебе журналістика, чи ні, а далі кафедра допоможе стати на шлях професіоналізму.